МОЛЮСКИ - ХТО Ж ВОНИ НАСПРАВДІ?
1. Це тип двобічносиметричних тварин. Переважно водні, рідше наземні вільноживучі, лише деякі з них пристосувалися до паразитичного способу життя. Тип налічує близько 130 тис. сучасних і близько 50 тис. вимерлих видів. В Україні за різними класифікаціями нараховують близько 500—650 видів молюсків.
2. ЗАГАЛЬНІ ДАНІ. Розміри молюсків коливаються від 0,5 мм (деякі черевоногі) до 18 метрів. Тіло молюсків в основному несегментоване і складається, як правило, з трьох відділів — голови, тулуба та ноги.
На голові містяться рот, щупальця та очі, але у деяких класів голова може бути частково чи повністю редукованою. Нога — це мускулистий потовщений виріст черевної стінки тіла, що у більшості випадків виконує локомоторну функцію (рух). Тулуб міститься над ногою.
3. ПОКРИВ. Мінерально-органічна черепашка є характерною ознакою молюсків, яка вкриває все тіло і виконує захисну функцію. Вона може бути суцільною чи складатися з кількох частин.Складається черепашка з трьох шарів: - зовнішній, конхіоліновий (периостракум), який складається з органічної речовини — конхіоліну; - середній, призматичний (остракум), до складу якого входить вуглекислий кальцій у вигляді призматичних кристалів, розташованих перпендикулярно до поверхні черепашки; - внутрішній, перламутровий (гіпостракум), що складається із тонких пластинчатих кристалів вуглекислого кальцію, розташованих паралельно до поверхні черепашки.
4. ПОРОЖНИНА ТІЛА. Молюски мають вторинну порожнину тіла - целом, якаутворена навколосерцевою порожниною та порожниноюстатевих залоз.
Черевоногі молюски
У ставках, озерах і тихих затонах річок на водяних рослинах завжди можна побачити чималого слимака - ставковика великого. Його тіло вкрите спірально закрученою ( на 4 - 5 обертів ) черепашкою з гострим верхом і широким отвором устям. Черепашка захищає м'які частини тіла молюска, із середини до неї прикріплюються м'язи. Черепашка складається з вапняку і покрита шаром зеленкувато- коричневої рогоподібної речовини.
Тіло ставковика поділяється на три основні частини: тулуб, голову і ногу, але вони різко не розмежовані. Через устя черепашки може висуватися тільки голова, передня частина тулуба і нога.
Нога в ставковика м'язиста. Коли на її підошві м'язи хвилясто скорочуються, молюск пересувається. Нога в ставковика міститься на черевній частині тіла (звідси назва класу - черевоногі ).
Тулуб має таку саму форму, як і черепашка. Він щільно прилягає до її внутрішньої поверхні. Зовні тулуб покритий складкою шкіри - мантією.
Спереду тулуб переходить у голову. На її нижній частині міститься рот, а з боків - двоє чутливих щупалець. Якщо доторкнутися до них, молюск швидко втягує голову й ногу в черепашку. Біля основи обох щупалець є по одному оку.
Молюск живиться водяними рослинами. У роті в нього є м'язистий язик, покритий твердими зубчиками. Час від часу ставковик висуває язик, зіскрібає ним, як терткою, м'які частини рослин і ковтає їх. Через глотку та стравохід їжа надходить у шлунок, а потім - у кишку. Кишка петлеподібно вигинається всередині тулуба й закінчується на його правому боці, біля краю мантії, анальним отвором.
Ставковик має печінку - травну залозу, клітини якої виробляють травний сік.
Хоча ставковик живе у воді, він дихає киснем атмосферного повітря. Щоб дихати молюск підіймається до поверхні води і відкриває з правого боку тіла біля краю черепашки круглий дихальний отвір, який веде до особливої кишені мантії легені. Стінки легені густо обплетені кровоносними судинами. Тут кров збагачується киснем, і виділяється вуглекислий газ. Молюск підіймається на поверхню води для дихання 7 - 9 разів на годину.
Поряд з легенею є м'язисте серце, яке складається з двох камер - передсердя і шлуночка. Їхні стінки по черзі скорочуються 9 20 - 30 разів на хвилину ), проштовхуючи кров у судини. Великі судини переходять у тонесенькі капіляри, з яких кров виходить у проміжок між органами. Отже, кровоносна система молюска незамкнута, бо вона сполучається з порожниною тіла, і кров не весь час тече по судинах. З порожнини тіла кров збирається в судину, що підходить до легені, збагачується киснем і надходить у передсердя. Кров ставковика безбарвна.
Ставковик має лише один орган виділення - нирку. Будова її досить складна.
Основну частину нервової системи ставковика становить навкологлоткове скупчення нервових вузлів. Від них відходять нерви до всіх органів молюска.
Ставковики - гермафродити. Вони відкладають безліч яєць у прозорі слизисті шнури, що прикріплюються до підводних рослин. З яєць вилуплюються маленькі молюски, вкриті тонкою черепашкою.
Серед багатьох черевоногих молюсків особливо відомі морські завдяки гарним черепашкам. На суші живуть слизуни. Вони називаються так через те, що виділяють дуже багато слизу. Черепашок у них немає. Слизуни живуть у вологих місцях
і живляться рослинами. Багато слизунів живляться грибами, деякі з них живуть на
полях і городах, завдаючи шкоди культурним рослинам. Усім добре відомий ви-
ноградний слимак. У деяких країнах його використовують як їжу. У тілі черевоногих молюсків паразитують личинки різних сисунів. Наприклад, личинки печінкового сисуна розвиваються в ставковику малому.
Тіло ставковика поділяється на три основні частини: тулуб, голову і ногу, але вони різко не розмежовані. Через устя черепашки може висуватися тільки голова, передня частина тулуба і нога.
Нога в ставковика м'язиста. Коли на її підошві м'язи хвилясто скорочуються, молюск пересувається. Нога в ставковика міститься на черевній частині тіла (звідси назва класу - черевоногі ).
Тулуб має таку саму форму, як і черепашка. Він щільно прилягає до її внутрішньої поверхні. Зовні тулуб покритий складкою шкіри - мантією.
Спереду тулуб переходить у голову. На її нижній частині міститься рот, а з боків - двоє чутливих щупалець. Якщо доторкнутися до них, молюск швидко втягує голову й ногу в черепашку. Біля основи обох щупалець є по одному оку.
Молюск живиться водяними рослинами. У роті в нього є м'язистий язик, покритий твердими зубчиками. Час від часу ставковик висуває язик, зіскрібає ним, як терткою, м'які частини рослин і ковтає їх. Через глотку та стравохід їжа надходить у шлунок, а потім - у кишку. Кишка петлеподібно вигинається всередині тулуба й закінчується на його правому боці, біля краю мантії, анальним отвором.
Ставковик має печінку - травну залозу, клітини якої виробляють травний сік.
Хоча ставковик живе у воді, він дихає киснем атмосферного повітря. Щоб дихати молюск підіймається до поверхні води і відкриває з правого боку тіла біля краю черепашки круглий дихальний отвір, який веде до особливої кишені мантії легені. Стінки легені густо обплетені кровоносними судинами. Тут кров збагачується киснем, і виділяється вуглекислий газ. Молюск підіймається на поверхню води для дихання 7 - 9 разів на годину.
Поряд з легенею є м'язисте серце, яке складається з двох камер - передсердя і шлуночка. Їхні стінки по черзі скорочуються 9 20 - 30 разів на хвилину ), проштовхуючи кров у судини. Великі судини переходять у тонесенькі капіляри, з яких кров виходить у проміжок між органами. Отже, кровоносна система молюска незамкнута, бо вона сполучається з порожниною тіла, і кров не весь час тече по судинах. З порожнини тіла кров збирається в судину, що підходить до легені, збагачується киснем і надходить у передсердя. Кров ставковика безбарвна.
Ставковик має лише один орган виділення - нирку. Будова її досить складна.
Основну частину нервової системи ставковика становить навкологлоткове скупчення нервових вузлів. Від них відходять нерви до всіх органів молюска.
Ставковики - гермафродити. Вони відкладають безліч яєць у прозорі слизисті шнури, що прикріплюються до підводних рослин. З яєць вилуплюються маленькі молюски, вкриті тонкою черепашкою.
Серед багатьох черевоногих молюсків особливо відомі морські завдяки гарним черепашкам. На суші живуть слизуни. Вони називаються так через те, що виділяють дуже багато слизу. Черепашок у них немає. Слизуни живуть у вологих місцях
і живляться рослинами. Багато слизунів живляться грибами, деякі з них живуть на
полях і городах, завдаючи шкоди культурним рослинам. Усім добре відомий ви-
ноградний слимак. У деяких країнах його використовують як їжу. У тілі черевоногих молюсків паразитують личинки різних сисунів. Наприклад, личинки печінкового сисуна розвиваються в ставковику малому.
Двостулкові молюски
Двостулкові широко поширені у Світовому океані і його крайових морях, у ріках й озерах і навіть у ставках.
Загальна кількість видів двостулкових становить біля п’ятнадцяти тисяч, і більша їхня частина зв’язана у своєму перебуванні із солоними морськими водами, і лише біля одного п’ятої загального числа їхніх видів населяє прісні води. На суші двостулкові молюски не зустрічаються.
У морських водах вони поширені надзвичайно широко, зустрічаючись у всіх кліматичних зонах, від теплих вод тропічних морів до Арктики й Антарктики й до холодних глибин океанічної абиссали. Вони населяють практично всі глибини Світового океану – від приливоотливной зони (літоралі) і прибережних мілководь аж до величезних глибин западин Світового океану, де вони були: знайдені на глибині майже 10, 8 км.
Особливо буяють двостулкові молюски в прибережних мілководних районах морів (до глибини 100—200 м), де вони по своїй біомасі (ваги на 1 м2 площі дна) і по щільності поселень становлять часто більшу частину всієї тут донної фауни, що живе.
У цей час кількість видів глибоководних двостулкових молюсків, що живуть в абиссали Світового океану (тобто на глибині більше 2000 м), судячи з неповного ще даним, становить близько 400 видів, але й це число варто вважати сильно зменшеним.
Велика розмаїтість будови тіла й раковини двостулкових молюсків тісно пов’язане з образом їхнього життя, місцем їхнього перебування, із глибиною й з якістю ґрунту, на якому вони живуть, або прикріплюються, або в який закопуються. Це позначається насамперед на будові їхньої раковини; на наявності на ній ребер з тим або іншим озброєнням її так називаного замка, за допомогою якого скріплюються стулки; на наявності або -відсутності сифонів – особливих виростів мантії (двох м’яких лопат, що оточують тіло молюска й виділяють його раковину); на формі й розмірах ноги й наявності в ній особливої залози, що виділяє нитки так називаного б и с с у с а, за допомогою якого вони можуть прикріплюватися до ґрунту, а також і багато на чому іншому. У форм, що закопуються більш-менш глибоко в м’який ґрунт, позаду розвиваються особливі вирости мантії – сифони, через які засмоктується й виводиться вода, необхідна для подиху й харчування молюска, зануреного в ґрунт. Такі різні макоми, теллини, йольдии й ін. Молюски, що живуть на поверхні ґрунту, що плазують або злегка закопуються в нього, мають лише зародкові сифони або зовсім позбавлені їх (наприклад, сердцевидки, венуси, астарти й ін.).
Багато форм, що живуть на прибережних мілководдях, прикріплюються нитками биссуса до каменів, скелям, друг до друга, нерідко образуя цілі грона, зростки (багато мідій), або навіть приростають своїми стулками до каменів, або зростаються один з одним (устриці).
Дуже міцною раковиною з гострими зубчиками на ребрах володіють багато хто моллюски-камнеточци; деякі з них виділяють особливий кислий секрет, що розчиняє вапно прибережних скель і каменів, у яких вони проточують собі норки. М’яке червоподібне тіло червиці тередо (Teredo) прикрито лише попереду маленькою складною раковиною, що служить йому для свердління, а не для захисту тіла; проводячи все життя в прогризаемих у деревині ходах, ці молюски не мають потреби в захисті свого слабкого довгого тіла раковиною.
Міцні вапняні раковини двостулкових, як й інших молюсків, добре зберігаються у відкладеннях (глинах і пісках) протягом цілих геологічних епох. Залишки їхніх поселень надзвичайно коштовні для геологів і палеонтологів. Ці залишки можуть прекрасно характеризувати не тільки гідрологічні й кліматичні умови, при яких ці відкладення утворилися (тобто при яких жили знайдені тут види молюсків), але й вік даної товщі відкладень. Так, скупчення викопних раковин нині живучого в арктичних морях холодноводного молюска портландии арктичної (Portlandia arctica) у відкладеннях півночі Європи прекрасно вказують на те, що ці райони були раніше зайняті холодними, злегка распресненними водами мілководного так називаного Йольдиева моря. Це море з холодноводной фауною, де керівну роль грала арктична портландия, було пов’язане з періодом похолодання в послеледниковое час (приблизно близько 8-10 тис. років тому).
Представники класу двостулкових молюсків уперше з’являються у відкладеннях у палеозої, тобто в найдавніших відкладеннях нашої планети, а саме у верхнекембрийских шарах, утворення яких нараховує близько 450—500 млн. років. Знайдені тут перші двостулкові молюски ставилися до чотирьох родів, з яких такі, як Ctenodonta й Paleoneilo, мали гребенчатий замок і зовні нагадували сучасних ореховидок (Nuculidae) і маллеций (Malletiidae) з загону гребенчатозубих (Тахоdonta). Найбільшої видової розмаїтості двостулкові молюски досягали в крейдовий час, тобто за 100- 130 млн. років до нашого часу.
Таким чином, клас двостулкових молюсків є однієї із самих древніх груп донних безхребетних.
З давніх часів багато двостулкових молюсків використаються людиною, вони служили й служать предметом видобутку. Їхні раковини постійно зустрічаються в так званих «кухонних купах» доісторичної людини, що жили в берегів морів, рік, озер. У розкопках стоянок людини палеоліту в Криму незмінно знаходять велику кількість раковин устриць, мідій, гребінців й інших молюсків, який промишляють верб теперішній час. Двостулкових молюсків добувають через їх смачний, дуже корисного й легко засвоюваного організмомом людини м’яса (як, наприклад, устриць, мідій, морських гребінців, петушков-тапесов і венеруписов, мактр, піщану черепашку, сердцевидок, арок, морських черешків і синовакул, прісноводних перловиц, лампсилии, беззубок, корбикул й ін.).
По калорійності вони можуть навіть перевершувати м’ясо багатьох риб, як морських, так і прісноводних. Харчова цінність м’яса молюсків обумовлюється також більшим змістом у них вітамінів А, В, З, D й ін., високим змістом таких рідких у звичайній їжі людини мінеральних речовин, як йод, залізо, цинк, мідь й ін. Останні, як відомо, входячи до складу ряду ферментів, гормонів, грають винятково більшу роль в окисному, вуглеводному й білковому обміні речовин, у регуляції гормональної діяльності. М’ясо й раковини молюсків широко використають для виготовлення кормового борошна, що йде на відгодівлю домашнього птаха, а також для виготовлення вдобрювальних туків.
В останні десятиліття, через того що природні природні запаси найцінніших їстівних молюсків (навіть у морях) виснажені, а попит на них продовжує збільшуватися, у багатьох країнах їх стали переселяти в нові райони, акліматизувати, а також і розводити штучно як у морських, так й у прісних водах, на «фермах»-спеціально підготовлених обмілинах й в охоронювані від хижаків невеликих бухтах, штучних водоймах. Успішно розводять і культивують не тільки морських молюсків (устриць, мідій, морських петушков, тапесов), але й прісноводних (лампсилин).
У цей час значно більше половини двостулкових молюсків, що добувають, одержують у результаті їхнього штучного розведення. Вилов молюсків у місцях їхнього природного перебування у водоймах й їхнє штучне розведення стали тепер у ряді країн дохідною й важливою частиною харчової індустрії.
Двостулкових молюсків тепер нерідко добувають на більших судах спеціально сконструйованими знаряддями лову; широко використається вилов молюсків водолазами. Молюски надходять на ринок не тільки у свіжому й сушеному виді, але особливо в морозиві; сильно розвилося також готування різних консервів з молюсків.
Видобуток двостулкових молюсків в останні десятиліття різко зріс. Якщо перед початком світової війни щорічний видобуток їх становила близько 5 млн. ц то вже в 1962 р. вона зросла приблизно до 17 млн. ц і стала становити близько 50% світового видобутку всіх морських безхребетних, або 4 % від загального світового видобутку (426 млн. ц) всіх продуктів моря (риби, китів, безхребетних, водоростей).
Найбільша кількість (близько 90%) двостулкових молюсків добувається в північній півкулі — у Тихому й в Атлантичному океанах. Промисел прісноводних двостулкових молюсків дає лише кілька відсотків від загального їхнього світового видобутку. Особливо велике значення має промисел двостулкових молюсків у таких країнах, як Японія, США, Корея, Китай, Індонезія, Філіппінські острови й інші острови Тихого океану. Так, у Японії добувається близько 90 видів двостулкових молюсків, з яких біля двох десятків видів мають велике промислове значення, а 10 видів розводяться штучно. У європейських країнах промисел і розведення двостулкових молюсків найбільш розвинені у Франції, Італії й ін.
Загальна кількість видів двостулкових становить біля п’ятнадцяти тисяч, і більша їхня частина зв’язана у своєму перебуванні із солоними морськими водами, і лише біля одного п’ятої загального числа їхніх видів населяє прісні води. На суші двостулкові молюски не зустрічаються.
У морських водах вони поширені надзвичайно широко, зустрічаючись у всіх кліматичних зонах, від теплих вод тропічних морів до Арктики й Антарктики й до холодних глибин океанічної абиссали. Вони населяють практично всі глибини Світового океану – від приливоотливной зони (літоралі) і прибережних мілководь аж до величезних глибин западин Світового океану, де вони були: знайдені на глибині майже 10, 8 км.
Особливо буяють двостулкові молюски в прибережних мілководних районах морів (до глибини 100—200 м), де вони по своїй біомасі (ваги на 1 м2 площі дна) і по щільності поселень становлять часто більшу частину всієї тут донної фауни, що живе.
У цей час кількість видів глибоководних двостулкових молюсків, що живуть в абиссали Світового океану (тобто на глибині більше 2000 м), судячи з неповного ще даним, становить близько 400 видів, але й це число варто вважати сильно зменшеним.
Велика розмаїтість будови тіла й раковини двостулкових молюсків тісно пов’язане з образом їхнього життя, місцем їхнього перебування, із глибиною й з якістю ґрунту, на якому вони живуть, або прикріплюються, або в який закопуються. Це позначається насамперед на будові їхньої раковини; на наявності на ній ребер з тим або іншим озброєнням її так називаного замка, за допомогою якого скріплюються стулки; на наявності або -відсутності сифонів – особливих виростів мантії (двох м’яких лопат, що оточують тіло молюска й виділяють його раковину); на формі й розмірах ноги й наявності в ній особливої залози, що виділяє нитки так називаного б и с с у с а, за допомогою якого вони можуть прикріплюватися до ґрунту, а також і багато на чому іншому. У форм, що закопуються більш-менш глибоко в м’який ґрунт, позаду розвиваються особливі вирости мантії – сифони, через які засмоктується й виводиться вода, необхідна для подиху й харчування молюска, зануреного в ґрунт. Такі різні макоми, теллини, йольдии й ін. Молюски, що живуть на поверхні ґрунту, що плазують або злегка закопуються в нього, мають лише зародкові сифони або зовсім позбавлені їх (наприклад, сердцевидки, венуси, астарти й ін.).
Багато форм, що живуть на прибережних мілководдях, прикріплюються нитками биссуса до каменів, скелям, друг до друга, нерідко образуя цілі грона, зростки (багато мідій), або навіть приростають своїми стулками до каменів, або зростаються один з одним (устриці).
Дуже міцною раковиною з гострими зубчиками на ребрах володіють багато хто моллюски-камнеточци; деякі з них виділяють особливий кислий секрет, що розчиняє вапно прибережних скель і каменів, у яких вони проточують собі норки. М’яке червоподібне тіло червиці тередо (Teredo) прикрито лише попереду маленькою складною раковиною, що служить йому для свердління, а не для захисту тіла; проводячи все життя в прогризаемих у деревині ходах, ці молюски не мають потреби в захисті свого слабкого довгого тіла раковиною.
Міцні вапняні раковини двостулкових, як й інших молюсків, добре зберігаються у відкладеннях (глинах і пісках) протягом цілих геологічних епох. Залишки їхніх поселень надзвичайно коштовні для геологів і палеонтологів. Ці залишки можуть прекрасно характеризувати не тільки гідрологічні й кліматичні умови, при яких ці відкладення утворилися (тобто при яких жили знайдені тут види молюсків), але й вік даної товщі відкладень. Так, скупчення викопних раковин нині живучого в арктичних морях холодноводного молюска портландии арктичної (Portlandia arctica) у відкладеннях півночі Європи прекрасно вказують на те, що ці райони були раніше зайняті холодними, злегка распресненними водами мілководного так називаного Йольдиева моря. Це море з холодноводной фауною, де керівну роль грала арктична портландия, було пов’язане з періодом похолодання в послеледниковое час (приблизно близько 8-10 тис. років тому).
Представники класу двостулкових молюсків уперше з’являються у відкладеннях у палеозої, тобто в найдавніших відкладеннях нашої планети, а саме у верхнекембрийских шарах, утворення яких нараховує близько 450—500 млн. років. Знайдені тут перші двостулкові молюски ставилися до чотирьох родів, з яких такі, як Ctenodonta й Paleoneilo, мали гребенчатий замок і зовні нагадували сучасних ореховидок (Nuculidae) і маллеций (Malletiidae) з загону гребенчатозубих (Тахоdonta). Найбільшої видової розмаїтості двостулкові молюски досягали в крейдовий час, тобто за 100- 130 млн. років до нашого часу.
Таким чином, клас двостулкових молюсків є однієї із самих древніх груп донних безхребетних.
З давніх часів багато двостулкових молюсків використаються людиною, вони служили й служать предметом видобутку. Їхні раковини постійно зустрічаються в так званих «кухонних купах» доісторичної людини, що жили в берегів морів, рік, озер. У розкопках стоянок людини палеоліту в Криму незмінно знаходять велику кількість раковин устриць, мідій, гребінців й інших молюсків, який промишляють верб теперішній час. Двостулкових молюсків добувають через їх смачний, дуже корисного й легко засвоюваного організмомом людини м’яса (як, наприклад, устриць, мідій, морських гребінців, петушков-тапесов і венеруписов, мактр, піщану черепашку, сердцевидок, арок, морських черешків і синовакул, прісноводних перловиц, лампсилии, беззубок, корбикул й ін.).
По калорійності вони можуть навіть перевершувати м’ясо багатьох риб, як морських, так і прісноводних. Харчова цінність м’яса молюсків обумовлюється також більшим змістом у них вітамінів А, В, З, D й ін., високим змістом таких рідких у звичайній їжі людини мінеральних речовин, як йод, залізо, цинк, мідь й ін. Останні, як відомо, входячи до складу ряду ферментів, гормонів, грають винятково більшу роль в окисному, вуглеводному й білковому обміні речовин, у регуляції гормональної діяльності. М’ясо й раковини молюсків широко використають для виготовлення кормового борошна, що йде на відгодівлю домашнього птаха, а також для виготовлення вдобрювальних туків.
В останні десятиліття, через того що природні природні запаси найцінніших їстівних молюсків (навіть у морях) виснажені, а попит на них продовжує збільшуватися, у багатьох країнах їх стали переселяти в нові райони, акліматизувати, а також і розводити штучно як у морських, так й у прісних водах, на «фермах»-спеціально підготовлених обмілинах й в охоронювані від хижаків невеликих бухтах, штучних водоймах. Успішно розводять і культивують не тільки морських молюсків (устриць, мідій, морських петушков, тапесов), але й прісноводних (лампсилин).
У цей час значно більше половини двостулкових молюсків, що добувають, одержують у результаті їхнього штучного розведення. Вилов молюсків у місцях їхнього природного перебування у водоймах й їхнє штучне розведення стали тепер у ряді країн дохідною й важливою частиною харчової індустрії.
Двостулкових молюсків тепер нерідко добувають на більших судах спеціально сконструйованими знаряддями лову; широко використається вилов молюсків водолазами. Молюски надходять на ринок не тільки у свіжому й сушеному виді, але особливо в морозиві; сильно розвилося також готування різних консервів з молюсків.
Видобуток двостулкових молюсків в останні десятиліття різко зріс. Якщо перед початком світової війни щорічний видобуток їх становила близько 5 млн. ц то вже в 1962 р. вона зросла приблизно до 17 млн. ц і стала становити близько 50% світового видобутку всіх морських безхребетних, або 4 % від загального світового видобутку (426 млн. ц) всіх продуктів моря (риби, китів, безхребетних, водоростей).
Найбільша кількість (близько 90%) двостулкових молюсків добувається в північній півкулі — у Тихому й в Атлантичному океанах. Промисел прісноводних двостулкових молюсків дає лише кілька відсотків від загального їхнього світового видобутку. Особливо велике значення має промисел двостулкових молюсків у таких країнах, як Японія, США, Корея, Китай, Індонезія, Філіппінські острови й інші острови Тихого океану. Так, у Японії добувається близько 90 видів двостулкових молюсків, з яких біля двох десятків видів мають велике промислове значення, а 10 видів розводяться штучно. У європейських країнах промисел і розведення двостулкових молюсків найбільш розвинені у Франції, Італії й ін.
Немає коментарів:
Дописати коментар